частинка раю

Привіт, мої любі!
Ось вже чотири дні як я повернулась з райського куточку нашої планети...Турції :) відпочинок вийшов чудовий. Море, сонце та звабливі турецькі чоловіки. Відчуття абсолютного блаженства не покидало мене весь той час. Складалося враження, що мені дозволили торкнутися минулого і зазирнути у майбутнє. Кожного ранку сходило тепле південне сонечко і дарувало свої промені, гріло і ніжило мене, ласкаві хвилі огортали пінними бризками і я летіла думками геть з землі, десь далеко до неба, до того теплого турецького сонця. Мені вдалося скуштувати смачних ласощів, поспілкуватися з цікавими людьми, вчинити грандіозний забіг по магазинах :) Я мала унікальну можливість бути присутньою на турецькій ночі, танцювати запальні танці в мерехтінні темною, ніжної, теплої ночі. А навколо чудова природа бентежить своїми краєвидами і мимо волі уявляєш себе мавкою, що бавиться в лісній гущавині. Уявляешь поряд коханого, його темні очі дивляться тобі просто в душу, а вона як та пташка ладна полетіти з грудей. Приємне відчуття того п‘янкого щастя, яке примушує тебе сміятися, дає можливість відчувати свободу. В такі хвилини ти найкрасивіша, найстрункіша і найпривабливіша у світі...То був чудовий час, і моє найпотаємніше, та найсильніше бажання, аби моя казка не закінчувалась... Довіку

це все інтернет...

Привіт!
Довго не було мене тут, все збиралася, та жодного разу не дійшла до того, щоб написати. Проте сьогодні, гортаючи веб-сторінки, без будь-якої цілі натрапила на досить цікаву статтю. В світлі недавніх подій у Грузії вона здалася меня ще цікавішою.З оригіналом статті всі бажаючі можуть ознайомитися тут http://uzhgorod.net.ua/news/30498. Особисто я після прочитання відчула себе геть збентежено! Не думала, не здогадувалсь, що Россія мріє про союз з Китаєм. Дивно, невже не розуміють, що ця країна поглине їх! Звичайно, не можна стверджувати, що все написане паном Андрієм Піонтковським (автор статті) чиста правда і саме такі наміри має держава, але ж диму без полум‘я теж не буває, значить часково матеріал викладений автором таки правда. Безумовно мені, як патріотці своєї країни, сподобалось, що Україна виступає більш "продвинутою" та "європейською". І одразу стало зрозуміло, чому так проти була влада країни-сусідки, коли Україна рухалась на Захід. Ой, панове, хоча і не люблю політику, проте це конкретне питання мене дуже зацікавило. Що на нас чекає далі?

тавале

привет, товарищи!
давно я тут ничего не писала, то со временем напряг, то еще что-то, но вот сегодня я дорвалась наконец. речь пойдет о великолепном фесте "Тавале" и о том как я там побывала. для тех кто не в курсе - это мероприятие собирает многих психологов (и не только) со всего мира, они демонстрируют свои техники, дабы привлечь клиента в будущем, все это похоже на огромный чан вкусной каши из которой каждый может попробовать ложечку, влюбится в блюдо и захотеть съесть все, до последней крошки. я была на фесте впервые, мне очень понравилось, неимоверное количество информации, причем неимоверно полезной и познавательной: начиная от понимания во взаимоотношениях и заканчивая курсами ВУМ-билдинга (Внутренние Умелые Мышцы - тренировка мышц влагалища). иногда просто разрывалась, не знала, что выбрать из такого многообразия, хотелось попасть и на арт-терапию и на массаж :) я впитывала информацию как губка. но наибольшее впечатление, кроме ВУМ-билдинга на меня произвели тренеры центра "Вершина", спс им огромное за то, что они приоткрыли мне завесу тайны на мир взаимоотношений и счастья в них :) неимоверно хочется попасть к ребятам на летний лагерь, чтоб в полной мере окунутся в эту атмосферу, прочувствовать ее даже кончиками пальцев. благодаря фесту я проснулась другим человеком и мне нравится так жить :) он породил в моей головушке миллион мыслей, которые скоро начнут осуществляться, вернее уже начались :) отдельное спс нашему харьковскому другу - Pranky you are the best :) эх, я лююблю мир, а он меня, цем

скоро кінець...

Скоро кінець...Через якийсь місяць-два я закінчую універ, від цього стає сумно і весело одночасно. Поволі пригадуєш як усе починалось, перші дні, перші знайомства, розчарування. Пригадуєш як боровся за ті оцінки, як намагався довести всім, що чогось вартий, як переживав, коли щось не виходило...і от тепер всьому приходить кінець. А подруги? Чого тільки варті наші рідкі проте такі чудові зустрічі поза стінами універу, а маленькі секрети, радість і сум, розчарування і радість маленької перемоги...Вже не будеш бігти вирячивши очі і боятися, що запізнишся на пару, а викладач зачинить двері і вліпить "н", не будеш сидіти в столовій на 6-му поверсі і давитися вчорашньою піцою, не почуєш як твоя подруга скаржиться на погану оцінку і промиває викладачу кісточки. Все закінчено - кінець! Звичайно, все не так печально, я впевнена, що ми будемо зустрічатися іпроводити час разом, проте це вже буде не студентське життя :( і може комусь було важко, хтось цілими днями сидів за книжками і зошитами, а хтось гуляв пари і пропадав по клубах - проте у нас було щось спілне, наше життя, що ми проводили в тісному колі, наш універ, який, незважаючи на його численні вади, навчив нас багатьом корисним речам, у нас просто була, є і буде чудова дружба і веселкові спогади! Спасибі, що ви у мене є...

сіре небо

рано темнішає, сіре небо проглядає крізь обривки хмар, йде то дощ, то сніг і не один ні інший не приосить полегшення... сумно і самотньо жити у сірому місті і ходити по сірих вулицях одягненому у сіре пальто, яке продуває вітер. на мокрому снігу легко залишаються сліди, проте це лише на мить через хвилину їх змиє вода і не залишиться й згадки. дорогою проїхала машина, оюливши тротуар потоком холодної води, пасажири на зупинці щільніше загорнулися у міхові шуби. не можу жити серед сірих особистостей, вони знищують мене, розкладають мої думки, змущують дивитися на все своїми очима, не хочу ставати ними, не хочу пускати їх до себе.хочу залишити сірість за вікном, за бортом корабля, що відходить у країну чаруючих барв... мені самотньо і холодно, і сумно, і боляче, що мене не розуміють у найтяжчі хвилини. сірість знищує у нас відчуття, замінюючи їх тягучою масою, і рано чи пізно ми підкорюємося, а я не підкорюся, буду до останнього битися за право фарб існувати у моєму житті...проте дощ чи сніг рівномірно стукає у вікно маршрутного таксі, я їду додому, до тепла до фарб, я їду, я хочу рухатися, пересуватися, бачити, відчувати, торкатися, хотіти, могти, творити, знати, посміхатися, я хочу жити, сірість не забере у мене цієї снаги життя,я буду жити... сірий дощ чи сніг не захопить моє місто, мене і. напевно, тебе також, тебе все погане обходить стороною иі я цьому рада

C Рождеством

Поздравляю всех читателей моего блога со светлым праздником рождества, пусть все вашт сокровенные желания осуществяться,а вы не будете знаь ни болезней ни нужды, живите в счастье и радости...

Скоро Новый Год

Вот закончились сессионные муки неопределенности, скоро Новый Год, но вот ощущение праздника не приходит...не чувствуя я подъема и приближающегося веселья. Хотя сегодня шел замечательный снег, такой красивый и пушистый, просто прелесть, а я стояла смотрела на падающие снежинки и наконец-то за долгое время релаксировала, мне понравилось...